Разбитая Могила в Коцюбинчиках.

Святилище Ареса в Коцюбинчиках на Западном Подолье в контексте эгейских влияний на пантеон царства сколотов[1]

Материалы и исследования по археологии Прикарпатья и Волыни. Вып. 13. 2009. С. 113-126. Николай Бандривский

Выявление и исследование памятников религиозных культов.

Выявление и исследование памятников религиозных культов принадлежит к тем проблемам современной археологии, которые более всего вызывают дискуссии.

Подробнее ...

Самовідданий поет Мавриного – Анатолій Петренко.

Печать

Поезія Анатолія Федотовича Петренка помітна в літературі Павлоградщини. Його вірші зіткані із тієї субстанції, яку йому змалечку подарувало і якою його й досі обдаровує рідне село Маврине, колиска його і доля. Маврине вже зрослося з Межирічем, проте і до сьогодні вирізняється своєрідністю, яка яскраво прочитується в небуденній ліриці народженого ним поета.

Мавринські квіти і вся рослинність, мавринські краєвиди з Вовчею, мавринська земля й небо, роси, зорі, місяць і сонце, світанки і вечори, дні і ночі, батьківська хата і город – усе це живе, дихає у строфах поета, в його метафорах і епітетах, в образній системі в цілому. Лірика поета багатобарвна, звучна, емоційно відкрита. Значне місце у віршах Анатолія Федотовича посідають музичні терміни, які з часом стають усе природнішими елементами його поетики. Так само й релігійні поняття й предмети. У пов'язі з побутовими речами щоденного сільського життя вони витворюють досить гармонійний орнамент Петренкового стилю. Батько і мати, життя і смерть, дитинство, юність, молодість, зріле життя і старість, свято закоханості – всі теми у мавринського поета проміняться аурою, німбами, сяють діадемами залюбленості в життя, в його неперебутну красу. Краси й радості прагне ця людина, а смуток років огортає його строфи парчею осені й візерунчастою мозаїкою серпанків. Розуміння, що поезія окраса життя, що вона свято і щастя, здатне подолати трагізм тимчасовості людського існування, і саме в поезії людське життя набува тієї значимості, яка долає межу тимчасовості.

Дев'ята поетична збірка Анатолія Петренка «Під Мавринськими зорями» підтверджує рівень цього видатного у ріднокраї творця поезій.

Георгій Люлько, Головний редактор Павлоградського письменницького Дому «Дивосвіт».

Про автора

Анатолий Петренко - мавринский поэт

Анатолій Федотович Петренко народився 26 вересня 1934 року в мальовничому селі Маврине (нині це частина села Межиріч) Павлоградського району Дніпропетровської області в звичайній селянській родині, і до цього часу живе в своєму рідному селі серед винятково розкішної природи. Під час війни, в 1941 році навчався в першому класі Мавринської початкової школи, але навчання здійснювалось з великими перервами через війну. В 1951 році закінчив сім класів на той час вже Мавринської семирічної школи, працював на виробництві, служив у лавах Радянської Армії. Після служби в армії працював і здобував середню освіту у вечірній школі села Межиріч. Закінчив Криворізький державний педагогічний інститут, здобув фах вчителя музики і викладав цей предмет аж до виходу на заслужений відпочинок у Межиріцьких СШ №1 та №2.

Анатолій Петренко – автор поетичних збірок «Ореол», «Серпанок», «Верболіз», «Тобі, осіння серенада», «Одкровення», «Ти – поема моя не доспівана», які протягом 1994-1996 рр. вийшли друком у місті Павлограді. Друкувався в альманасі «Не міліє криниця», а також у місцевій пресі, в журналі «Бористен». У 2002 році в Києві приватне підприємство «Борисфен-поліграфсервіс» надрукувало об'ємну книгу поезій «Осінні промені». Поезії Анатолія Петренка переважно ліричного складу, де поет оспівує минуле і сучасне рідного краю, його краєвиди, кохання і вічну молодість душі. Вірші Анатолія Петренка – це виразна мелодія його серця. Анатолій Петренко весь час був членом літературного об'єднання імені М. Шутя в місті Павлограді. Тепер – член Павлоградського Письменницького Дому «Дивосвіт», продовжує свою поетичну діяльність.

Олександра Скора, голова ППД «Дивосвіт».

Козацько-Мавринський майдан

Козацько-Мавринський Майдан
Наш сивочолий, дужий,
Прадавній свідок – дідуган
Часів минулих, друже.

Стоїш неначе отаман
В клецноди нарядився
Козцько-Мавринський Майдан
Легендами розцвівся.

Вся іпостась твоя свята,
Видниш, як на амвоні,
Довкола тебе дух вита,
Як в тому Пантеоні.

У будні, в свята, й просто так
До тебе йдем на сповідь
З своїми думами, козак, –
Ти наша правда й совість.

Із року в рік, із віку в вік
Грядеш у буйній славі,
Тобі сам Бог із уст прорік
Жить в патріаршім сані.

Княжи наш, батечку Майдан
У золотій короні,
І день, і ніч глаголи, джан,
Шанований на троні.

Анатолій Петренко. с.Маврине. Павлоградський район

26.04.2002

Козацька могила

Даленіє край Маврине, побіля Майдану
І опівдні, і ввечері, і з раннього рану
Козаками насипана могила єдина –
Під глибоким синім небом могила-руїна.

За звичаєм предковічним землю насипали,
Червоними китайками Могилу квітчали.
Шаблюками похрестили, слізьми покропили
І вовіки вічну пам'ять козацьку лишили.

Ні хреста на ній немає, ні поруч калини,
Де б натхненно пломеніли пісні солов'їні.
Православного молебня ніхто не відправить,
Де спочила в ріднім краї та козацька слава.

Ніхто не взна, хто у Бозі спочив у Могилі,
Може, козак молоденький, що кинули сили,
Може, гетьман України, що гуляв на волі
З своїм військом запорізьким на святім роздоллі.

Може, спить у ній курінний, осавул, хорунжий,
Кошовий чи отаман, хоробрий бунчужний,
Животіє край Маврине козацька Могила,
Пам'ять древнього козацтва – нетлінна всесила.

Майдан

Де споконвіку Вовча хвилі котить,
Причаївсь поруч неї сивий дідуган,
В нетлінній славі, що наснагою нас повнить,
Козацької минувшини Майдан.

Спливли віки, завії, теплі зливи,
Усепереч всьому твій патріарший сан
Зберіг дух вольности козацької держави,
Творіння предковічне – наш Майдан.

Ти впам'ятав розбій, зухвалі й дикі орди,
Вкраїнську твердь, синів її талан:
Тому впродовж віків тобі співались оди,
Козацько-Мавринський Майдан.

Тобі вклоняймось, вінцесяйний старче,
Наш сивочолий предок-дідуган.
Як символ волелюбності назавже,
Козацької минувшини Майдан.

Село славетне Межиріч

В пониззі рік Самари й Вовчі
Лишила память древня Січ:
Тут нареклося в урочищі
Село славетне Межиріч.

Куди не глянь – степи синіли,
В веселках барвивсь виднокрай.
А в мареві вітри гойдали
Ковил шовковий з краю в край.

Уподобавсь цей край блаженний
Далеким предкам-козакам.
Привів в урочище курінний
Всіх розселив по курінях.

Віднині і повік нам жити
Тут на Вовчанських берегах.
Про землі дбати, хліб ростити,
Дітей плекати на руках.

З тих сивих пір майнуло триста,
І в золотій короні літ
Вдягнулось сяевом намисто –
Село славетне Межиріч...

Спогад

Згадалася хатинка:
Білесенька як сніг.
Немов тонка билинка
Похилена на бік.

Літа поскубли стріху,
Перекосивсь димар,
Впродовж усього віку
Пула за Божий дар.

Згорбагтилась, принишкла
На ниві довгих літ:
Зоріє невеличка
Одна на цілий світ.

Вдивляється рідненька
Віконцями на схід,
Порадонька-хатинка,
Моя зоря, мій слід.

Так слізно споминати,
Мов у далеких снах,
В своїй господі мати
З внучатком на руках.

На лаві, як мислитель.
Сидить старезний дід,
Він наче Бог
Спаситель,
Що боронить од бід.

Під образами батько
Молитву промовля;
Перехрестившись хутко,
За стіл благословля.

У горщику старенькім
Вечеря запашна.
На скатерті біленькій
Хлібина духм'яна.

На костур дід схилився,
До себе розмовля,
В колисці в візерунках
Колише немовля.

За піччю на ослонах
Принишкли дітлахи,
На стінах, на іконах
Квітують рушники.

На покуті лампада
Зоріє золота,
Освітлює лик Божий
Спасителя-
Христа...

Так слізно спогадалась
Хатинонька моя.
Згадались батько й мати
І вся моя сім'я.

Подаруй мені, люба

Подаруй мені, люба,
Карий погляд очей,
Подаруй мені, звабо,
Казку синіх ночей.

Подаруй свою вірність,
Що чистіша сльози,
Неприховану ніжність,
Жовтий спалах коси.

Подаруй мені ранок –
Квіти наших єднань,
І осінній світанок

Пережитих страждань.

Подаруй незрадливість,
Рій розквітлих кохань,
Лебедину чарівність,
Юність перших зітхань.

А коли в час відбою
Вартовий просурмить,
В каравелу з собою
Я візьму твою мить.

2009 р.

 

Добавить комментарий

Возможности, предоставляемые посетителям портала:

Вы можете высказывать свои мысли по поводу статьи.
Именно с этой целью Вам предоставлен сервис комментирования.
Ваш комментарий должен соотноситься с темой поста, развивать её.
Старайтесь выражать свою мысль предельно конкретно и чётко.

Что Вам не разрешено :

Оставлять комментарий, не относящийся к данной статьи.
Ненормативная лексика в комментарии.
Неэтичное поведение по отношению к любому представителю сообщества.
Всевозможное детство (коверкание слов).
Словоблудие (отсутствие всякого смысла в комментарии).
Комментарий только ради простановки ссылки на себя.
Администрация оставляет за собой исключительное право удаления любого комментария, нарушающего данные запреты, а также и в других случаях, если сочтут это нужным и необходимым.
Никаких объяснений по поводу карательных мер не даётся.

Правила цитирования и перепечатки :

При цитировании либо воспроизведении статьи целиком она должна быть подписана Автором.
Не допускается компоновка материала, искажающая его первоначальный общий смысл.
Обязательно должен присутствовать ясно видимый линк на первоисточник.


Все материалы представлены на данном сайте исключительно в образовательных целях и в целях популяризации медицинских, психологических и эзотерических знаний. Материалы были получены из открытых источников в интернете или присланы посетителями сайта. Читатель самостоятельно несет всю ответственность за применение рассматриваемых техник, методик и т.п. Администрация сайта не несет никакой ответственности за любой ущерб, нанесенный читателю в физическом, астральном, ментальном и др. планах.

 

Внимание! Не секрет, что  материалы, размещённые на сайте, получены из открытых источников и опубликованы на портале ЭзоКлуб ОРГ  по тем или иным причинам. Если Вы претендуете на авторство и хотите, чтобы под материалом была проставлена ссылка на ПЕРВО-источник, Вы можете зарегистрироваться на сайте и проставить ссылку на свой ресурс в комментариях к публикации самостоятельно. Все исходящие ссылки в комментариях индексируются ПС.